Кімната бойової слави КЗО "Варварівська ОЗОШ І-ІІІ ступенів - ЦПО" ЮСР створена напередодні 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Оформленням кімнати займався туристично-краєзнавчий клуб «Пошук», який очолював вчитель історії Куліш А.О.
Вона представлена такими експозиціями:
«Вони визволяли Дніпропетровщину»:
«Він піснею вернувсь до земляків»
Тече річка часу. Все далі відходить від нас той страшний і незабутній день, коли настіж розкрилися величезні, від Баренцова до Чорного моря, двері війни. Багато води забрала річка часу з тих пір. Заросли шрами окопів, зникли попелища спалених міст і сіл, виросли нові покоління. Але в пам’яті людській 22 червня 1941 року залишилося не просто як рокова дата, але і як рубіж, початок відліку довгих 1418 днів і ночей Великої Вітчизняної війни.
Народ назвав її Великою, тому що великою була його мужність і великий гнів.
Народ назвав її Вітчизняною, тому що захищав свою Вітчизну – саме найдорожче, що в нього було, є і буде.
Народ назвав її священною: нічого більш святішого, ніж боротьба за волю Батьківщини, людство не знало.
Народ назвав її народною, бо всі піднялися на боротьбу з ворогом.
Тисне дата на нерви, розтривожує сни. Двадцять другого червня
день початку війни.
Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо. Котилася війна рідкою землею, залишаючи пожарища, сльози та стогін.
Пам’ять… Вона вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають фронтовики і вона не дає затьмарити для нащадків жодній героїчній сторінці історії Перемоги над фашистами.
Територія України разом з територією Білорусії і Європейської частини Росії найбільше постраждали від німецько-фашистського вторгнення. Тут розвивалися найбільші і найкровопролитніші бої, був нанесений смертельний удар Германській військовій машині. Дніпро і Дніпропетровщина виявились в центрі героїчної боротьби по відношенню до битви як при перших днях захисту, так і при звільненні від ворога.
Тяжкі часи лихоліття війни довелося пережити і жителям нашого села та району.
Щасливо і радісно жили радянські люди, захоплені творчою мирною працею. Трудящі Варварівки натхненно працювали на полях колгоспу, за станками МТС, в заготзерно, на маслозаводі. Цю мирну працю перервали фашисти, починаючи загарбницьку, грабіжницьку, несправедливу війну. Радянські люди всі свої сили зосередили на тому, щоб дати відсіч ворогові.
В селі було створено народне ополчення. Всі військовозобов’язані пішли захищати Вітчизну. Установи Варварівки: МТС, залізниця, маслозавод, заготскот, колгосп «Змичка» евакуйовували свої господарства. Велика кількість молоді і жінок працювали на спорудженні протитанкових окопів.
Село Варварівка було окуповане німецькими загарбниками 11 жовтня 1941 року о 12 годині дня.
З перших днів окупації фашисти встановили кривавий терористичний режим. Населенню заборонялося виходити з села без спеціальних перепусток. Порушення режиму каралося смертю. Все колгоспне майно і майно установ, яке залишалося, перейшло у власність гітлерівського командування. З перших днів гітлерівці почали розправлятися з мирним населенням. Був розстріляний Циба Федот Євдокимович, партизан часів громадянської війни, а в період Великої Вітчизняної війни залишився для проведення операцій проти фашистських окупантів.
Фашисти жорстоко карали за незначний опір властям. Наприклад,
Бабенку Івану Іллічу треба було привезти з поля три рази соняшників, а він привіз два рази. За це він був дуже побитий комендантом. Покарати його допоміг поліцай Дубніцький Адам. Неодноразово били жінок, які працювали з коровами на оранці полів. За образу німецького офіцера (назвали його «паразитом») Ольхова Любов Іванівна була побита і цілий тиждень працювала на дорозі роздягнена і напівголодна, раз в день давали їй варену їжу.
Мирні жителі Варварівки, Юр’ївки та сусідніх сіл включалися в антифашистський рух Опору, допомагали підпільникам і партизанам. З великою радістю зустріли вони звістку про наближення Червоної Армії. Населення докладало зусиль, щоб допомогти їй у визволенні від фашистських окупантів.
В неділю, 14 лютого 1943 року о 22 годині, воїнами 4-го стрілецького та 25 танкового корпусів, село Варварівка було звільнено від німців.
Тільки-но почало налагоджуватися мирне життя, як 22 лютого в зв’язку з контрнаступом ворога, частини Червоної Армії відійшли на рубіж Північного Дінця і фашисти знову захопили Варварівку.
Повернувшись, вони ще жорстокіше карали населення. Відразу ж при вступі в село почали викривати учасників лютневої компанії. Голову сільради Шкарупу Карпа було розстріляно за організацію самооборони села, а господарство їх сімей конфіскували. Також жорстоко розправлялися з сім’ями, чоловіки і сини яких відступили з лавами Червоної Армії. За цей час було мобілізовано і відправлено в Німеччину 44 чоловіки. Фашистські кати розстріляли Артемонова С.І., Кіндянова О., Курилко М.І., Іваненко В.І., за те що відступили з загонами армії.
Відчуваючи наближення Червоної Армії, фашистські варвари спалили 51 житловий будинок, 12 надвірних будівель, зовсім знищили залізничну станцію, амбри заготзерно, сільський клуб, всі корпуси МТС.
Завдяки пошуковій роботі клубу було розшукано дані про ветеранів Великої Вітчизняної війни, їхні бойові подвиги. Матеріал розміщено в кімнаті бойової слави.
Різні лиха тьмяніють і тануть у мареві часу. Та ніколи не зможуть забути жителі Павлоградського району (до складу якого входив і наш Юр’ївський район) цих страшних днів окупації.
Серед тисяч захисників Вітчизни – піхотинців, льотчиків, танкістів були і партизани.
На Україні під час війни Радянського Союзу проти німецьких загарбників у партизанському русі брали участь понад 500 тисяч чоловік. До них відносились і зовсім молоді хлопці, і в літах чоловіки, і навіть жінки та дівчата.
Партизанській загін, командиром якого був С. А. Ковпак, проводив свої сміливі рейди по ворожих тилах від брянських лісів до Полісся, від Київщини до Карпат.